Ніч знає, що ранок призначений. Але людина з малою вірою чекає з тремтячим серцем, яке збуджене і слабне з кожним її вдихом. Чи мудрий він, як обережний слуга, який чекає, не спить, коли господар приходить, чи він схожий на зловісного слугу, що насолоджується здобиччю, і через свою жадібність намагається вмовити себе, що все буде добре, а все одно сумнівається навіть у своїй тіні?
Між битвою раціонального і простором за межами раціонального,
Між битвою покаяння і усвідомленої совісті,
Між битвою правильного і перспектив, які людина пише,
Лежить душа, яка лякається, але має силу Господа.
Як спонтанно і складно це оповідання! Відпустити свої звички інколи так само просто, як вдихнути; інколи це так просто, як раптово подивитися вгору на небо і усвідомити, що полотно природи яскраво розфарбоване для тебе, блищить перед тобою — і лише тоді ти розумієш, що воно існує.
Але інколи, відпустити свої звички і патерни так важко, як перевезти камінь з дна пагорба на його вершину — інколи навіть без переконання, що він належить туди.
Я сам переживаю це відчуття. Існують моменти, коли я можу спонтанно кинути виклик собі, змінитися і робити те, що зазвичай для мене незвично. І водночас є часи, коли навіть простіші речі (як їх називає мій розум) здаються важкими для розв'язання.
Тому я завершу цю поетичну роздуми тут. Доля ночі здійснюється на світанку з підйомом сонця, і я чекаю на світанок моєї надії і світла, яке дає мені силу йти моїм шляхом. І все ж, як сонце граціозно повертається до обіймів своєї коханої — ночі — я прошу силу, щоб гармонійно обійняти шляхи невизначеності, що ведуть мене за межі мого свідомого розуміння.
(_P.S. — Це не наукова стаття. Це спонтанні роздуми, які я знайшов надихаючими і відчув потребу поділитися ними з іншими ентузіастами та літературними душами. Для тих, хто шукає натхнення і відгук, сподіваюся, цей текст вам відгукнеться._)
Перекладено з: [The Night Knows the Morning is Destined](https://medium.com/@sabujohnsamuel/the-night-knows-the-morning-is-destined-656a7f520ab3)